01
Старт
Володимир пов’язав своє життя зі службою ще у 2010 році. Спочатку працював у ДСНС, де займався порятунком людей та розмінуванням територій. З початком АТО перейшов до окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України, де виконував бойові завдання як військовий інженер-сапер.
Після завершення контракту у 2020 році повернувся до цивільного життя, однак із початком повномасштабної війни знову став до лав ЗСУ та очолив саперний підрозділ на Херсонському напрямку.
Під час інженерної розвідки на Херсонщині автомобіль, у якому перебував Володимир із побратимами, наїхав на протитанкову міну. Внаслідок вибуху він втратив обидві нижні кінцівки.
Найскладнішим після поранення стало відновлення. Уже через 50 днів після ампутації Володимир почав тренуватися ходити на протезах, а через пів року самостійно повернувся додому на перший дзвоник до свого сина.
Опорою на цьому шляху стала родина, а повернення до активного життя розпочалося ще в лікарні — з фізичних вправ, спорту та бажання не зупинятися. Саме тоді він вперше дізнався про спільноту «Друге дихання» та сходження на Кіліманджаро.
02
Втрата
03
команда
У квітні 2025 року Володимир приєднався до спільноти «Друге дихання» та швидко знайшов тут однодумців — людей, які пройшли схожий шлях і розуміють одне одного без зайвих слів.
Разом зі спільнотою він уже пройшов маршрути на Костричу, Малу Говерлу та Говерлу, а також взяв участь у сплавах Південним Бугом, Чорним Черемошем і Дністром.
Сьогодні Володимир продовжує займатися гірським адаптивним спортом і власним прикладом доводить: після найважчих випробувань життя не зупиняється. Його мрія — пройти ще багато маршрутів і надихати інших не здаватися.
